Труба, валторна, тромбон і туба

Усе починається з ідеї. Можливо, ви хочете грати в оркестрі. Можливо, хочете вивести свою гру на зовсім новий рівень.

Цілісний і водночас аналітичний погляд на те, як працює тіло музиканта.
Від м’язів живота до язика, через повітряний стовп: оновлення знань, яке додасть вам наснаги!

Роль кожного м’яза, залученого в рух під час гри, описано докладно — від найближчих і найочевидніших до найвіддаленіших, — щоб простежити рух виконавця до самого його джерела.

До Marc Papillon мене привели дверцята холодильника. Посеред спокійної відпустки, за кілька тижнів до важливого концерту, я травмував губу якимось неймовірним рухом. Цей дрібний випадок, що на кілька місяців позбавив мене можливості працювати трубачем, спонукав мене одного ранку зателефонувати Marc Papillon. Незадовго до того я побував на одній з його лекцій і оцінив його прагматизм, точність і доброзичливість.

Ця розмова, що тривала лише кілька хвилин, поклала початок одужанню — на щастя, швидкому — і значно посилила мій інтерес до того, як він підходить до фізіології гри на трубі та на мідних духових інструментах загалом.

Поняття виконавських досягнень дуже присутнє в навчанні гри на мідних інструментах: витривалість, потужність чи діапазон часто стають вирішальними чинниками на конкурсах та іспитах і навіть у самих класах консерваторій. Підхід Marc Papillon до цього питання збагачений усім його досвідом у фізіології гри на смичкових інструментах, а також його власним життям і співчуттям музиканта, який і досі шукає радості гри — наодинці та разом з іншими.

Його підхід вільний від будь-яких оцінок і позбавлений догматизму. Роль кожного м’яза, залученого в рух під час гри, описано докладно — від найближчих і найочевидніших до найвіддаленіших, — щоб простежити рух виконавця до самого його джерела.

Упродовж усієї книжки прояснюючи роль тіла як цілого, у всій його відкритості — від дихання до звуковидобування, через віртуозну швидкість, — Marc Papillon прагне насамперед до мистецького благополуччя, задоволення від гри та виразності.

«Анатомія музиканта» також аналізує — і це не найменша її заслуга — зміст деяких традиційних висловів, поширених серед мідних духовиків. Одні з них книжка прояснює, а щодо інших показує, наскільки неточними, недоречними чи навіть небезпечними можуть бути деякі звичні педагогічні вказівки.

За змістом це справжній компендіум для виконавців, студентів і викладачів, проте книжка залишається дуже доступною завдяки своїй структурі: на окремій деталі в ній зосередитися так само легко, як охопити гру на інструменті в цілому. Якість і чіткість ілюстрацій дають кожному змогу знайти пояснення м’язовим відчуттям, які він уже переживав, — приємним чи ні, заспокійливим чи тривожним, — і так вибудувати для себе або разом зі своїми учнями спокійніше й стійкіше мислення про гру та про музику.

André Feydy – трубач і викладач

Як концертний виконавець, соліст Orchestre National de France і викладач, сьогодні я можу сказати з усією вагою свого досвіду: усе, що пояснено в цій книжці, мають знати і молоді музиканти, і всі інші професіонали. Ця справді чудова праця — необхідна.

Зустріч із Marc Papillon кілька років тому стала цілковитим поворотом у моєму підході до інструмента та в моїй грі.

Тоді, коли я вважав, що перебуваю на вершині своїх можливостей, завдяки йому я відчинив двері, про існування яких ще не знав, — у новий вимір, значно вищий і надійніший.

Тоді я помітив легку ознаку порушення в амбушурі: один із верхніх м’язів під час гри піддавався, і я запанікував, як запанікував би будь-який музикант, що живе зі свого інструмента.

Я не розумів, що зі мною відбувається, а головне — чому.

Це спонукало мене звернутися до Marc Papillon, бо я відчував, що це, найімовірніше, лише початок значно складніших симптомів.

На щастя, ця проблема не заважала мені грати. По суті, вона навіть нічого не змінювала, але, спостерігаючи за своїми відчуттями й слухаючи пояснення Marc, я вирішив переглянути засвоєне з анатомічнішої точки зору, щоб нарешті знайти рівновагу й грати здорово, не шкодячи собі.

Завдання було нелегким, бо мені довелося «розучитися» того, що я понад 20 років робив рефлекторно, не замислюючись. Я навіть пережив період сумнівів, адже почувався скутим і обмеженим.

Зрештою, після кількох місяців свідомішої роботи над різними залученими системами (язик, амбушур, плечі, дихання…) до мене почали повертатися відчуття. Розуміти, щоб краще відчувати, — саме це дало мені змогу знову відкрити радість гри.

Я змінив багато чого.

Окрім розв’язання моєї проблеми, поради Marc принесли ще одну чудову новину: мій технічний рівень зріс у дивовижний спосіб. Я зміг вийти за межі, які доти здавалися мені непереборними.

Це було дивовижно — і водночас логічно.

Відколи я нарешті почав користуватися тілом фізіологічно, усе змінилося на краще.

Як концертний виконавець, соліст Orchestre National de France і викладач, сьогодні я можу сказати з усією вагою свого досвіду: усе, що пояснено в цій книжці, мають знати і молоді музиканти, і всі інші професіонали. Ця справді чудова праця — необхідна.

Jean-Philippe Navrez – соліст-тромбоніст Orchestre National de France – викладач

Теми, про які говорять надто рідко, — уперше з ілюстраціями!