Гітари, баси, лютні, укулеле, мандоліни, уди, банджо, ситари й балалайки

Усе починається з ідеї. Можливо, ви хочете приєднатися до гурту чи створити новий ансамбль? Можливо, хочете вивести свою гру на зовсім новий рівень?

Погляньте по-новому на кожну із залучених систем, щоб потім легко використовувати їх разом:

Функціональна анатомія в самому серці вашої техніки — на службі музики!

Гітарист, лютніст і викладач.

Що й казати: ставити собі запитання — це вже привілей.

Привілей мати змогу йти до мети різними шляхами. Привілей коригувати цю мету відповідно до нових потреб і нових відкриттів. Я почуваюся привілейованим, бо займаюся цією професією, а точніше — музичними професіями. Для мене головні з них — сцена й викладання. Періоди переосмислення стали одними з найплідніших у моєму музичному житті.

Я почав читати книжку «Анатомія музиканта» звичайного дня, у перерві між уроками в консерваторії. Наступного студента я вже бачив інакше: неможливо не думати про відомості й міркування, які пропонує цей текст.

Заслуга Marc у тому, що він назвав безліч речей, про існування яких ми, безперечно, здогадувалися. Аспекти, з якими ми боремося, тут упорядковано в системи й пов’язано між собою, щоб ми могли їх приборкати.

Я виріс із класичною гітарою. І, безперечно, мінлива, постійно змінна природа цього інструмента спонукала мене розширити свої інтереси на інші інструменти тієї самої родини: старовинні щипкові (лютні, барокова гітара, теорба…), не кажучи вже про потяг до нових старовинних репертуарів.

Зіставляти фізичний і концептуальний підходи до кожного з цих інструментів не лише захопливо, а й корисно. Це спонукає нас постійно пристосовувати свій слух, пальці, тіло.

Такі книжки, як «Анатомія музиканта», нагадують нам, що рух має залишатися музичним. І що він може бути водночас гарним, здоровим, ефективним і приємним. А задоволення нам дороге! Музикант, який отримує насолоду від гри, потенційно здатен дарувати насолоду іншим. Хіба це не одна з наших перших цілей? Далеко від досягнень як самоцілі чи, ще гірше, як засобу перемогти в будь-якому змаганні. Мені подобається думати, що кожен із нас бодай в одній дрібниці, хай навіть лише в одній, — найкращий з усіх. Проста фраза у п’єсі, натхненна аплікатура, вібрато на одній ноті: ніхто не зіграє цього так, як ми. Кожен із нас неповторний.

Пам’ятаю часи, коли я був молодим студентом Accademia Chigiana та Сієнського університету. Дуже шляхетний пан, шотландський аристократ, щодня приходив на заняття з гітари в середньовічних стінах Palazzo Chigi-Saracini. Одного разу під час перерви, розмовляючи про конкурси (хоча те саме можна сказати й про концерти чи будь-який інший спосіб передавати своє мистецтво), він сказав те, чого я ніколи не забуду: «Якщо вже брати участь у конкурсах, то щоб віддати найкраще, що маєш. Іти туди, щоб перемогти, було б не надто чемно щодо інших». Звідси я роблю висновок, що музикант має залишатися джентльменом.

Gabriele Natilla, гітарист, лютніст і викладач.