Віолончель і контрабас

Усе починається з ідеї. Можливо, ви хочете грати в оркестрі. Можливо, хочете вивести свою гру на зовсім новий рівень.

Функціональна анатомія в самому серці вашої техніки — на службі музики!

Головним інструментом музиканта, безперечно, є і завжди буде слух. Саме слухом він формує внутрішній спів, що слугує йому звуковим зразком. Саме завдяки слуху він може оцінити якість того, що видобуває. І саме слух перевіряє, чи вірно відтворено первісний задум.

Тож ілюзією було б сподіватися, що якість руху чи досконалість постави самі собою можуть створити красу звуку чи інтерпретації. Без слуху, що мріє, без слуху, що контролює, тіло безсиле.

Але слух дуже помилився б, вважаючи себе всемогутнім. Нехтуючи знанням тіла та його роботи, музикант позбавляє себе найпрямішого шляху до мети. А головне — він серйозно ризикує пошкодити, тимчасово чи навіть непоправно, той самий інструмент, без якого не здійснити його мистецьких прагнень.

Сам здійснивши вирішальні зміни у своєму підході до постави та в розумінні власних рухів, я тепер усвідомлюю, наскільки слушно вчинив, зацікавившись біомеханікою музиканта й звернувшись до тих, хто вивчає це питання.

Як віолончеліст, викладач і диригент, я наполегливо раджу своїм колегам і студентам своєю чергою приділити цьому всю увагу. Самої лише інтуїції чи порад їхніх учителів недостатньо. Обґрунтоване знання того, що відбувається з тілом, може вберегти їх від проблем, які години занять часто не розв’язують, а часом навіть посилюють…

Коли рух вписується в гармонійний процес, він має всі шанси обернутися значно більшою ефективністю на інструменті. Тоді він приносить справжнє поліпшення звуковидобування й суттєво полегшує віртуозність, ведучи до того відчуття легкості, якого так прагнуть на сцені і яке я люблю називати хореографією легкості.

Xavier Gagnepain – віолончеліст і викладач

Після успіху перших двох томів «Анатомії музиканта», присвячених скрипці та альту (перший) і духовим інструментам — трубі, валторні, тромбону, тубі (другий), — третього тому чекали з нетерпінням. Він присвячений анатомії та фізіології, цього разу в застосуванні до гри на віолончелі й контрабасі.

Ця книжка — праця захопленої людини. Marc Papillon любить музику й мистецтво загалом, і він любить музикантів, з якими роками працює як фізіотерапевт.

Як і кожен захоплений своєю справою, він любить ділитися знаннями. Він робить це на численних конференціях, у яких бере активну участь, а також на курсах і семінарах, які регулярно проводить у Франції та за кордоном. Нова книжка відображає це прагнення передавати знання й навчати музикантів. Музиканти досконало знають анатомію свого інструмента, його будову та всі технічні тонкощі, що дають змогу видобути з нього найкращі звуки, нюанси й барви. Але перший інструмент музиканта — його власне тіло, те, через яке він користуватиметься музичним інструментом (Арістотель казав, що рука — це інструмент інструментів).

І дуже часто музиканти не знають цього тіла, хоча воно — одне з найцінніших їхніх надбань. А щоб користуватися ним оптимально, берегти його й не «зношувати» передчасно, необхідно знати основи анатомії й розуміти фізіологію.

Цією книжкою Marc Papillon дає віолончелістам і контрабасистам — професіоналам, аматорам і викладачам — знання, потрібні для того, щоб вибудовувати якомога ергономічніші рухи, що якнайбільше враховують анатомію та фізіологію. Лише такою ціною — ціною знання тіла — можна уникнути ризиків розладів, пов’язаних із грою (тендинопатій, синдромів неправильного використання, синдромів перевантаження та інших професійних захворювань).

Після скрипалів і альтистів, після духовиків тепер і віолончелісти з контрабасистами мають щастя отримати надзвичайно повчальну книжку, що дає їм знання, необхідні для розуміння рухів під час гри. Кожне поняття пояснено дуже ясно; навпроти кожної сторінки тексту — дуже наочна сторінка ілюстрацій, що поєднують фотографію й малюнок. Терапевти, і насамперед фізіотерапевти, також знайдуть у цій книжці безліч корисних ключів для лікування своїх пацієнтів-музикантів.

Сподіваймося, що незабаром і інші інструменталісти отримають наступні томи!

Yves Le Bellec – хірург кисті

Як імпровізатор, я завжди намагався бути якомога вільнішим у музиці, яку граю. Я завжди працював над цим, розвиваючи музичний слух, щоб звільнити його від будь-яких блоків.

Проте під час занять — наодинці чи з гуртом — мені стало ясно, що самому лише слухові не під силу звільнити моє музичне мовлення. Тіло теж мало що сказати. Тож я почав спостерігати за ним під час гри й намагався його зрозуміти.

Чому одні рухи на інструменті давалися важче за інші, хоча я намагався застосовувати те, чого мене навчили вчителі?

Як могло статися, що я досяг досить високого технічного рівня, здатний грати дуже складні фрази та/або у швидких темпах, тоді як деякі фрази в нібито доступному регістрі інструмента було важче зіграти бездоганно?

Виявилося, що тіло відіграє ключову роль у моєму відчутті темпу, в інтонації, витривалості та роботі над звуком.

Я зрозумів, що емпіричного вивчення власної фізичної поведінки під час гри недостатньо. Мені потрібне було технічне розуміння того, як працюють мої м’язи, суглоби, дихання… щоб нарешті усунути останні перешкоди на шляху до свободи, якої я шукаю на цьому такому вимогливому інструменті!

Étienne Renard – контрабасист