Голос і бітбокс

Усе починається з ідеї. Можливо, ви хочете приєднатися до гурту чи створити новий ансамбль? Можливо, хочете вивести свою гру на зовсім новий рівень?

Погляньте по-новому на кожну із залучених систем, щоб потім легко використовувати їх разом:

- Система вертикальної осі: від стоп до голови, через таз і хребет

- Система горизонтальної осі: плечовий пояс, що складається з двох лопаток і двох ключиць

- Мануальна система: плечі, передпліччя та кисті

- Дихальна система: діафрагма та м’язи тазового дна, живота й сідниць

- Вібраторна система: голосові складки, розташовані в гортані (горлі) трохи вище від трахеї

- Резонаторна система: горло/глотка й ротова порожнина (голосовий тракт), м’яке піднебіння

- Артикуляційна система: язик

- Система міміки: обличчя та губи

- Система наміру: музика й мистецьке чуття, чутливість.

Функціональна анатомія в самому серці вашої техніки — на службі музики!

Для мене людський бітбокс сповнений таємниць.

Звідки насправді беруться звуки? Як вони утворюються? Якими засобами? Які м’язи й суглоби задіяно?

Мені доступні лише кілька «базових» уявлень, що ґрунтуються на моїх фізичних відчуттях (губи, голос, подих, язик тощо).

Але я не анатом, тож ставлю собі безліч запитань.

І певно, не я один їх ставлю.

Єдине джерело моїх знань — обмін досвідом, зустрічі й розмови на різних бітбокс-заходах.

Бути частиною (андеграундної) сцени, мета якої почасти полягає саме у відкритті нових звуків, не знаючи до ладу, як працює ця машина під назвою тіло, — для мене це водночас і запитання, і подвиг.

Адже таємниці людського бітбоксу значною мірою криються в нашій плоті, нашому організмі, нашій фізіономії та багато в чому іншому…

А проте ми дуже мало про них знаємо.

Сучасні бітбоксери — справжні акробати мімічних м’язів.

Тож нам, музикантам-«виконавцям», варто якомога раніше навчитися розподіляти зусилля найдоречнішим чином, щоб берегти енергію, а отже, довго залишатися в професії.

Ця книжка дає нам базові ключі до розуміння цього органічного інструмента, який має кожен із нас.

Те, що корисне вокальним артистам, так само корисне й педагогам, які прагнуть збагатити свої знання про те, як передавати це мистецтво.

Alexinho – бітбоксер, чемпіон світу з бітбоксу

Пам’ятаю, як уперше вийшла на сцену, щоб заспівати пісню, яку сама написала, — і слова, і музику. Мені щойно виповнилося двадцять. Це було кохання з першого погляду… відкриття простору, у якому я одразу відчула себе вдома. У попередні роки я мала гіркий досвід: на іспитах з гітари в мене тремтіли пальці. Але того дня, попри хвилювання, попри серце, що калатало в грудях, мій голос не тремтів; слова й ноти були на місці — жодних запинок, жодних провалів у пам’яті. Відчуття щастя, ейфорії й сили з перших же митей… Світ довкола міг би завалитися — я стояла перед публікою, яка мене слухала! І одразу по тому — бажання якнайшвидше повернутися. Можу сказати, що я пірнула у воду й уже у воді зрозуміла, що я риба!

І досі сцена для мене — особливе, неповторне місце. Поєднання простору, відкритого світові, і простору цілком інтимного, де можлива будь-яка свобода. У цьому вона схожа на письмо. От тільки коли пишеш, ти наодинці із собою, а на сцені — наодинці з усіма! Місце, де сходяться й інші протилежності, як-от відчуття себе водночас «іншою» і «глибоко собою».

Я почала співати просто для того, щоб ділитися з публікою піснями, які писала. Без жодної техніки, не працюючи ні над голосом, ні над поставою, ні над акторською грою… І від пісні до пісні, від сцени до сцени я стала співачкою…

Я співаю…

Щоб убрати сірі години / І небо в синє розфарбувати
Щоб у Венеції опинитись за мить / Щоб сонце в дощ відчувати
І сп’яніти, коли западе ніч / Щоб вовка більше не боятись
У глибині лісу, на дні криниці / Заради всього й ні заради чого…

Потім я ходила на найрізноманітніші заняття: спів, театр, пантоміма, клоунада, інтерпретація… Я вчилася «рухатися» на сцені, «говорити», дихати, співати! Голос кілька разів підводив мене. Я зверталася до фоніатрів і логопедів… Навчилася слухати його, відчувати, чути, коли він утомлюється, не мучити його. Певною мірою — опанувати його. А ще навчилася краще знати себе, свої слабкі й сильні сторони. Marc запропонував мені дослідницьку роботу, що спирається на те, як тіло функціонує у взаємодії з розумом та емоціями.

«Анатомія музиканта». Ця книжка цілком виправдовує свою назву. І все ж я не уявляла, яка пригода на мене чекає — така захоплива й водночас така складна! Читати її — справді наче вирушити досліджувати життя на дні океанів!

Але понад опис, ба навіть розтин, чудово проілюстрований сторінка за сторінкою, понад феноменальне багатство зібраної інформації, понад свої дослідження й пристрасть, яку він нам передає, Marc Papillon допомагає нам усвідомити витоки й наслідки наших рухів, зрозуміти, звідки береться той чи інший біль, і пристосувати поставу, рухи й дихання до наших потреб. Він також дає нам «ключі», щоб «з’єднати» те, що фізично можна з’єднати, і не дати додатковому дискомфорту здолати нас, коли виникають труднощі.

Для мене саме це — суть того, що я винесу з книжки. Не забуваючи, що зрештою в серці його досліджень завжди мистецтво, музика, радість навчання, задоволення від гри і, звісно, людина — недосконала за визначенням!

P. S. Деякі назви м’язів, яких я ніколи не чула, змусили мене замріятися… Смачні страви чи скелясті вершини? Зрештою я обрала гірську мандрівку — у цих кількох рядках, написаних для розваги:

Зійдіть на вершини Великого Зубчастого,
Спустіться задньою стіною, а тоді
Опустіть ноги в крижані води Малого Круглого…
Погрійтеся на сонці… прикрийте чоло,
Підніміться Шоломом аж до Жувального,
Збіжіть Ромбоподібними, вдихніть повітря,
Там привітайте Його Високість Гіпотенар,
А тоді повечеряйте на площі Квадратного Попереку, вулиця Мистецтв.

Nathalie Solence – співачка – авторка-виконавиця